|
Там, де Полтавщина клином прилягає однією стороною до Сумщини, а другою - до Харківщини, прослалися землі Котелевського району. Край мережива річок і озер, високих круч і розлогих долин, багатих лісів і родючих степів – благодатний куточок Українського Лісостепу.
Час заселення краю сягає глибини віків. На околицях Котельви виявлено два поселення ХІІ-Х ст. до н.е. Археологічні знахідки відносяться до Бондарихинської культури.
На березі річки Ворскла (Рубіжнє) археологи виявили поселення як епохи мідь-бронзи так і ранньої Київської Русі. На цей час Котельва була крайнім населеним пунктом Переяслівського князівства і знаходилась на краю Дикого Поля, де господарювали племена половців.
З історичних джерел бачимо, що у 1239-1240 рр. Котельва була зруйнована татаро-монголами. Згодом вона відродилася і увійшла до складу Великого князівства Литовського. Очевидно котелевці були учасниками великої битви на Ворсклі (1390 р.) між військами Великого князя Литовського Вітовта і татарами, які діяли під командуванням Темір-Кутлука. (урочище "Розрита Могила" )
Після тривалих військових баталій край був майже спустошений.
Проте з часом тут почали з’являтися уходники - відважні вільні люди, котрі по весні вирушали у необжиті райони добу¬вати рибу, хутро, мед, а на зиму поверталися зі здобиччю додо¬му - у Наддніпрянщину, Волинь та Полісся, під захист право¬бережних замків, передусім на теперішній Черкащині.
В подальші часи Котельву бачимо на кордоні між Королівством Польським і Московською державою. Її козаки беруть участь в повстанні Івана Болотнікова (1606-1607 р.). Підтримують похід Польщі на Москву. Очевидно після цих подій, польський король Сігізмунд ІІІ подарував котелевцям землю. На той час Котельва була досить помітним поселенням. Тут вже було побудовано храми : Преображенський (1610 р.), Троїцький (1620 р.), Миколаївський (1630 р.). В якому ж тоді році була зведена Покрівська церква, котра, як вважає Філарет, була збудована першою, з вільхового дерева і вкрита очеретом? Височіла вона над р. Рубіжнє на піщаному пагорбі. Більш за все її спалили татари у 1582 році, під час чергового нападу на Котельву.
Частина людей під час таких набігів потрапляла до полону. Та котелевці знаходили вихід із найскрутніших ситуацій. У документальних джерелах поданий детальний опис повстання невільників на двох турецьких галерах, що відбулися в 70 роки ХVІІ ст. Керівниками і організаторами їх були котелевці Йосип Михайлів і Семен Федорів. У 1638 році жителі містечка вперше виступили проти польських магнатів у військах гетьмана Півторакожуха.
Під час визвольної боротьби українського народу з-під Речі Посполитої, наші земляки стали під прапори гетьмана Богдана Хмельницького (1648- 1654 рр.). Брали участь у боях під Зборовом (1649 р.), Берестечком (1651 р.), Батогом (1652 р.), Жванцем ( 1653 р.), перебуваючи в полках Гадяцькому (1648-1649 рр.), Полтавському (1649-1654 рр.), Зіньківському (1661-1662 рр.), Гадяцькому (1672-1709 рр.). Відстоюючи свої інтереси, Котельва досить часто показувала свій норов і трималася особняком.
На період воз’єднання України з Росією ( зима 1654 р. ), Котельва входила до складу Полтавського полку. Згодом, Котельва увійшла до Гадяцької волості і була віддана в рангові маєтності гетьмана Богдана Хмельницького.
По смерті Богдана Хмельницького (1658 р.) котелевці не підтримали на посаді гетьмана Івана Виговського і віддали перевагу малолітньому Юрію Хмельницькому. На той час Котельва, з приписаними до сотні селами Млинки, Деревки та деякими сусідніми містечками, мала свого полковника.
Коли булава перейшла до рук І.М.Брюховецький котелевцям не сподобався його флірт із Москвою, адже на Україну, посунули воєводи з челяддю та військами. Повсталий люд, козаки запорожці вигнали війська воєводи з округу.
Для приборкання непокірних, цар послав під Котельву князя Григорія Ромодановського з військами. Він взяв містечко в облогу. Але на допомогу котелевцям вже йшли запрошені ними полки гетьмана Правобережної України Петра Дорошенка. Вони переправились через Ворсклу біля с. Млинки і підступили під Котельву. Ромодановський відступив поспішно, без бою. Захоплених у Котельві запорожців, які підтримували Брюховецького, було порубано і поховано неподалік Деревок у Крупицькому лісі.
Певний час Україні заборонялось мати гетьмана. Але вже у 1672 році на цю посаду було обрано і затверджено у Москві Івана Самойловича. На раді був присутній і сотник Котелевський Єрема Глиносиренко (Гнилосиренко, Гнилосир).
При ньому Котелевська сотня брала участь у походах проти татар, побудові оборонного валу від Рублівки до межі з Полтавським полком.
У 1687 році, за компроментуючим доносом І.Мазепи, царський уряд змістив І. Самойловича з посади і відправив у зсилку. Рідня його подарувала в Котелевську Троїцьку церкву срібний напристольний хрест з дарчим надписом.
Гетьманська булава перейшла до рук Івана Мазепи. Зваживши на роль, яку відігравала в той час Котельва, Мазепа вирішив піддобритися духовенству містечка і подарував у Преображенську церкву коштовні ризи. Напевно деякий час козацька старшина на чолі із сотником Онисимом Гнєдичем підтримувала Мазепу і його політику по відношенню до сусідів України. Проте в сотні відбувається боротьба за владу. 1690 р. Онисим Якович Гнєдич обирається на посаду сотника вдруге. Серед тих, хто підписався під статтями Мазепи, в яких йшлося про відміну податків у Малоросійському краї, та збереження полків, як це було при попередньому гетьмані, стоїть і його підпис. Але частина козаків у містечку не симпатизували гетьману. Отож, коли він у 1708 році, спільно із королем шведським Карлом ХІІ виступив проти Московської держави ( Росії ), вони стали на бік царя Петра І і добилися у князя Мєншикова дозволу “промишлять над неприятелем”, за що отримали подяку від російського государя.
29 січня за старим стилем Карл ХІІ з частинами військ підступив під Котельву з наміром знищити містечко, яке слабо оборонялося. Тоді котелевські старшини вийшли до Карла з проханням про помилування і він змінив гнів на милість. З половиною війська став у містечку, а потім з 500 драгунами, 8 хоругвами волохвів і поляків та козаками Мазепи і запорожцями рушив до Охтирки. Як згадка про цю подію – міст, через який переправлявся король Карл ХІІ, названий Королівським. Коли шведські війська і козаки Мазепи підтяглися до Полтави і готувалися до вирішального бою з російськими військами, у Котельву був введений Охтирський полк під командуванням Федора Осипова, який був під протекцією Росії. Між полковником і атаманом В.І.Білецьким відбулися таємні переговори, в результаті яких було сфабриковано лист до царя з проханням передати Котельву з полку Гадяцького, який був під рейментом гетьмана, у полк Охтирський, котрий знаходився під юрисдикцією Росії. Воно було негайно задоволене. Ні звертання сотника Івана Довгополого, який з військами повернувся з походу, ні клопотання гетьманів Івана Скоропадського і Данила Апостола рішення царів не змінили.
Невдовзі у Котельві відбуваються помітні зміни. Містечку дозволено мати дві сотні. У 1718 році капітально відбудовують фортецю. Вона мала п’ятикутну формуДовжина огорожі фортеці приблизно дорівнювала 1452 м., товщина у верхній частині 2,55 м. Зверху стояли тури ( кошики засипані землею ). Фортеця мала п’ятикутну форму, чотири ворітні ( проїзні башти ) висотою 5,4 м., шириною 4,32 м. кожна, які разом із кутовими бастіонами (захисними спорудами п’ятикутної форми), що складалися із земляних валів, посилювали потужність фортеці.
На бастіонах стояла фортечна артилерія. Укріплення за даними 1768 р. утримувалося у доброму стані
З 1718 року Котельва, перебуваючи в складі Охтирського полку, у військових справах була підвладна Київському військовому губернатору, в церковних – Київському митрополиту, а в цивільних – Білгородській провінційній канцелярії.
У 1722 році Охтирський полк був виключений з Київської губернії і увійшов до складу Військової колегії. На час перепису 1726 року у Котельві налічувалося дві сотні, до яких було записано відповідно 98-103 виборних козаки (компанійці) і 129 підпомічників
В цей час навчається у Київській Лаврській іконописній майстерні Петро Рогуля. Повернувшись у Котельву, одружується на дочці підпрапорного Варценка Варварі, відкриває іконописну школу. Пише ікони для Охтирського монастиря (1744 р.), Покрівської церкви у Котельві (1749 р.), ряд портретів. Зокрема царя російського Петра І.
1729 року виникло питання приєднання церков Котелевських до Бєлгородської єпархії. Звістка про це викликала серед духовенства і віруючих обурення. Полетіли листи із спростуванням до Київського митрополита, до гетьмана. Справи церков Котелевських були передані до Бєлгородської консисторії аж у 1768 році, коли стан будівель не позволяв вести в них службу Божу.
Тим часом сотенна старшина активно скуповує грунти, підварки, млини. Населення у військовій слободі поступово зростає. За даними перепису на 1732 рік у Котельві налічувалося 1060 дворів у яких мешкало 3877 чоловіків. За соціальним станом населення розподілялося так : сотників – 2, підпрапірних – 19, козаків – 1178, підпомічників – 2400, сусідів – 133, а ще проживало духовенство, незначна кількість робітників.
У слободі божа служба велась в церквах Успенія Пресвятої Богородиці, Живоначальної Троїці, Миколи Чудотворця, Рождества Богородиці, Преображенія, Покрова Богородицькій, Василія Великого. У Котельві мав свій двір і людей Скельський монастир.
У 1743 році проведено черговий перепис населення. На той час у Котельві налічувалося ( жінок і чоловіків ) : військових – 187, статських – 30, колишньої козацької старшини – 29, духовенства – 153, військових обивателів – 8433, підданих черкас – 190, монастирських підданих – 27 чоловік.
Котельва стає центром однойменного комісарства. У зв’язку з реорганізацією слободських полків у регулярні ( 1765 ), Охтирський спочатку на деякий час стає уланським, а потім гусарським. У ньому відбувають службу і котелевці. Багато колишніх козаків стають чумаками, землевласниками, обзаводяться млинами, займаються винокурінням.
В описі надісланому Котелевським комісарським правлінням до Охтирської провінціальної канцелярії за 1768 рік вказується, що у Котельві 9 дерев’яних церков, будинків : комісарський – 1, попівських з причтом – 29, різночинців – 70, гусарських – 15, обивательських – 1039. У Котельві налічується 33 вулиці і провулки. Козацька старшина, отримавши дворянські звання, активніше скуповує землі, млини винокурні, жорсткіше експлуатує найману робочу силу.
Коли захлинулося селянське повстання під назвою Коліївщина, і його ватажків, та активних учасників погромів було етапом відправлено у зсилку, 1 листо-пада за старим стилем 1768 року одна із команд зупинилася наніч у Котельві. В ній був і Максим Залізняк. Вночі йому і 16-ти товаришам допомогли втекти. На знак цієї події біля Василівського мосту була посаджена верба, яку назвали у народі Залізняковою.
Її інколи приписують до тих верб, які були посаджені в рік повернення цариці Катерини ІІ з Криму, де вона перебувала на запрошення свого фаворита князя Григорія Потьомкіна.
Оскільки у Котельві на душу ( в трьох руках ) припадало лише по ¾ десятини ріллі і по 360 квадратних сажнів лугу та лісу на землі товариства, багато вдавалося до різноманітних ремесел. Зокрема успішно розвивалося гончарство, ковальство, шевство, кравецтво, кушнірство, столярство та ін. Уродженець Котельви Г.С.Піхотинський у статті “ Слобода Котельва “, вміщеній в “ Харьковскіх губернскіх вєдомостях “ за 1838 рік № 27, 28 значно розширює нашу уяву про стан розвитку ремесел у слободі. Зокрема вказується, що до 1800 року наявність майстрів у Котельві була досить велика, а їх майстерність вищою ніж в більшості повітових містечок губернії. Особливо відзначає автор іконописців, різб’ярів, майстрів по виробництву посуду зі срібла і міді, а також слюсарів. Внутрішні замки, які використовували в церквах, коморах, скринях славилися міцністю і зручністю простого механізму. У 1767 році, коли існувало ополчення, з Котельви було взято слюсарів більше ніж з інших міст. Навіть жив слюсар, який власноруч виготовляв настільні годинники.
В ці роки особливого значення набуває чумацтво. Чумаки закупили значну частину земель у Котельві ( у народі досі збереглися назви тих левад. Зокрема Склярева, Левенцева, Сахнівщина тощо ). Чумаки відзначалися особливою хоробрістю і витривалістю. Долали відстані до Азовського і Чорного морів, до Кавказу і Австрії. Найбагатшим чумаком був Іван Скляр, який мав валку із 60 пар волів. Дехто тримав до 35 пар. Щорічний запас солі у Котельві становив декілька тисяч пудів.
Дворяни та різночинці старалися дати освіту своїм дітям. Одні посилали їх до Харківського колегіуму, інші – виписували учителів додому. У 1812 році у слободі відкривається сільське училище, освячується цегляний Троїцький храм. В 1860 році у слободі відкрито жіночу щоденну школу.
Земельна реформа, що розпочалася у 1864 році, принесла позитивні зміни в життя Котельви. Земства ( органи місцевого самоврядування ), які утворилися невдовзі, почали опікуватися розвитком початкової освіти, медицини, шляховим господарством та ін. У зв’язку із будівництвом цукроварних заводів у губернії, котелевці збільшують площі посіву цукрових буряків. Різко зростає кількість ремісників.
Котельва приваблювала торговців. Щорічно тут відбувалося уже 5 ярмарок : Новорічна, на 1-й неділі Великого посту, Благовіщенська, Троїцька і Різдво -Богородицька.
Зростала і освіченість населення. Діти здобували освіту в трьох закладах. В 1886-1887 навчальному році навчалося : у двокласному зразковому училищі – 108 хлопчиків, у народному однокласному – 106, сільській школі для дівчат – 48 душ. Утримувалися ці заклади за рахунок земства і громади. Громада разом із земством дбала і про розвиток медицини. Якщо у 1864 році працював лише фельдшер С.І.Безпалько, то у 1880 році вже є лікарня в якій працює лікар Першої Котелевської медицинської дільниці Туницький. Вона обслуговувала жителів Котелевської і Хухрянської волостей.
Поволі налагоджувався у Котельві і поштовий зв’язок. Ще в 1864 році котелевців обслуговував так званий поштовий ящик Білецького.
На той час найбільш відомими і шанованими людьми були вихідці з Котельви поет, драматург і перекладач М.І.Гнєдич, професор Лейпцігського університету лікар П.П.Гнєдич, адьюнкт Харківського університету, утримувач приватного пансіону ( на правах гімназії ) І.О.Сливицький. А також інспектор-викладач закону божого в пансіоні Г.С.Піхотинський, який написав книгу “ Нравоучительные повести и рассказы “, а також ряд оповідань і фейлетонів.
Досить колоритною фігурою був і А.М.Матушинський, який початкову освіту отримав у пансіоні Сливицького, а потім навчався в Харківському університеті на історико-філологічному факультеті. Він був художником і поетом по натурі. Прослуживши кілька літ у Петербурзі, вийшов у відставку. Довгий час подорожував по Європі, вивчаючи скульптуру і живопис. У Котельві він написав першу із своїх мистецькознавчих робіт про творчість знаменитого скульптора Торвальдсена. Він багато працював по створенню музеїв у Росії.
Наприкінці ХІХ століття помітною фігурою у суспільстві стає котелевець історик і журналіст Д.П.Міллер. Він пише і видає наукові праці “ Гольштинські набори в Малоросії ”, “ Суди земскіє, городскіє і подкоморниє в ХVІІІ в. “, “ Превращеніє козацкой старшіни в дворянство ”, “ Архіви Харьковской губерніі”.
Кінець ХІХ ст. знаменний тим, що у слободі помітно зростає освіченість населення. У 1898 році для побудови у Котельві жіночого училища було виділено 2243 руб.
Все ж на початок ХХ ст., як зазначав у своїй етнографічній статті “ Котельва – “Слобода – Левада” М.Ф.Сумцов, хоч Котельва була найбільш населеним пунктом Охтирського повіту ( близько 20 тис. населення ), та “промисловий прогрес” обійшов її стороною. Жодної заводської труби, відсутність телеграфу робили її відірваною від світу. Та й пошта ходила лише два рази на тиждень.
Проте в протипожежному відношенні вона впала в око етнографу. Адже почала обзаводитись черепичною та бляшаною покрівлею. Мала пожежну
Перші п’ятнадцять років ХХ ст. позначені особливим піднесенням економічного, соціального і культурного розвитку.
У серпні 1907 року створюється Котелевське товариство сільськогогосподарства. Воно ставило собі за мету допомогти селянину отримати якнайбільшу віддачу від землі. Мало склад сільськогосподарських машин і землеробних знарядь, насіння і мінеральних добрив, зерноочисний, прокатний пункти, парники для вирощування розсади, шкілку для вигонки саджанців плодових і декоративних дерев. Організувало переробку фруктів на вино, допомагало захищати сади від шкідників, та ін. У 1910 році за продаж товарів склад виручив 8742 рублі.
З 1908 року при товаристві почала діяти бібліотека. Газети, книги, журнали видавалися на руки читачам, яких на 1 січня 1911 року налічувалося більше 530 чоловік. Вони взяли 1238 книг з різних галузей сільського господарства.
Прагнення громади зробити життя кращим, заможнішим привело до створення Котелевського товариства споживачів.
Кількома роками раніше у слободі відкривається Котелевське друге кредитове товариство.
29 квітня 1912 року Котелевська громада порушила клопотання про відкриття у слободі змішаної гімназії. Але дозвіл отримала на відкриття реального училища. Це середній навчальний заклад ( 6-7 класів ). Програма його відрізнялася від гімназичної тим, що в ньому не вивчалися древні мови, але відводилося більше часу на вивчення математики, природознавчих наук і іноземних мов. Із спогадів старожилів відомо, що утримували його кілька заможних котелевців. Начальником училища був М.Ф.Федорів. Тут вивчали російську мову і літературу, історію, географію, математику, а також німецьку та французьку мови. Танцювати вчила класна дама. Також були запроваджені уроки фізкультури.
У Котельві потроху налагоджується і поштово-телеграфний зв’язок. А з 1913 року розпочала роботу телефонна мережа Охтирка – Котельва – Краснопілля.
Громада і земство продовжують вносити кошти в розвиток медицини. В 1905 році було виділено на будівництво другого корпусу лікарні на 12 ліжок 14450 рублів. Відкрито його на початку 1908 року. На утримання господарської частини лікарні у 1915 році було витрачено 3052 р. 52 коп.. Утримання 1 хворого в день обійшлося 1руб. 60 коп..
Та Перша світова війна, яка розпочалася у 1914 році, внесла суттєві корективи в економічно-соціальний розвиток слободи, адже значні кошти, трудові ресурси були кинуті на її ведення. Суспільно-політична криза в Російській імперії, яка загострилася на початку ХХ століття, вилилася в лютневу революцію 1917 р. Відмову царя Миколи від престолу і перехід влади до рук Тимчасового Уряду у Котельві сприйняли відносно спокійно. Навіть з надією на поліпшення справ. Адже без державної підтримки опинилися в досить скрутному становищі споживче, сільськогосподарське товариства, припинилося будівництво корпусів гімназії ( реального училища), сільськогосподарського училища. А головне, чекали котелевці справедливого розподілу землі. Але Тимчасовий Уряд діяв нерішуче. Тому майже одночасний приїзд у Котельву агітаторів Центральної ради, яка у листопаді захопила владу на Україні, і більшовиків збудоражив населення. Вирішення національного питання на певний час об’єднало навколо себе більшість громадян слободи. Але недостатність потужної агітаційної роботи, конкретних практичних дій, на фоні цілеспрямованої більшовицької пропаганди, стали причиною розколу громади. В січні 1918 року фронтовики С.А.Ковпак, Г.К.Бородай, Т.С.Підвальний згуртовують навколо себе революційно налаштованих недавніх солдатів та батраків і чинять збройний напад на Котелевську волосну управу, захоплюють пошту і проголошують радянську владу. Обирається ревком на чолі з В.А.Радченком. При ньому під керівництвом С.А.Ковпака створюється земельний комітет. Надто жорстоке ставлення до інтелігенції, дворянства спричинили відтік населення із Котельви. Національно свідомі селяни слободи, інтелігенція не сприйняли нову владу. Досить жорсткій критиці дії ревкому піддавав його член учитель Й.М.Федченко. Під час однієї із сходок стався стихійний бунт громади, котра забажала роззброїти наспіх створений червоногвардійський загін. Спроба виявилася невдалою. Через кілька днів бунт повторився на ринковій площі, але був придушений збройно. Та з підступом до Котельви австро-німецьких військ і гайдамак Українського Уряду гетьмана Скоропадського червоногвардійський загін відступив до Охтирки.
Нова влада підтримала крупного землевласника. Водночас досить рішуче взялася за вирішення суто національних питань. Організовуються курси для вчителів по вивченню української мови. В школах відмінено вранішню молитву, введено українську мову, завезено нові підручники.
Проте підтримка владою поміщиків, підірвала її авторитет. Їй перешкоджає в роботі новостворений партизанський загін. Приблизно в цей же час організовується банда А.Г.Пустовіта, яка відстоює ідеї анархізму.
У січні 1919 року австро-німецькі війська відступили з Котельви і більшовики знову відновили владу.
У липні більшовицькі загони не витримали натиску денікінців і залишили Котельву. Зненацька були захоплені голова ревкому А.В.Радченко і його заступник Г.З.Кашуба, член більшовицької партії. Після допиту, який тривав цілу ніч, на світанку 29 липня їх розстріляно неподалік волосної управи (парк Ковпака). Це був останній наліт біляків на Котельву. Громадянська війна практично закінчилася. Але повстанські загони, окремі групи (банди) продовжували чинити опір більшовикам, які націоналізуючи землю, знищуючи заможного селянина, застосовуючи здирницьку продрозкладку, практично руйнували сільське господарство. Школи, лікарні працювали без зарплати і опалення.
Відновлена радянська влада з кожним днем діяла впевненіше, рішучіше, навіть жорстко. Новостворений земельний комітет знову приступив до переділу землі. Частина котелевців переселилася в урочище Михайлове, де й започаткувала однойменний хутір. В цей же час забудовується хутір В’юнне.
Впроваджуються нові форми адміністративного управління, зазнають змін адміністративні межі. Починаючи з 1919 року у Котельві діють то одна то чотири сільських ради робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Але робота їх з громадськістю визнається недостатньою. З березня 1923 року Котельва стає районним центром, який відноситься спочатку до Охтирської, а згодом до Богодухівської округи Харківської губернії. Рівно через рік район знову був включений до Охтирського округу.
Із “Свєдєній для опрєдєленія сєлєній городского тіпа” складених у 1924 році, бачимо, що у Котельві налічувалося 22957 чоловік. З них хліборобів 73,1, інших соціальних станів – 26,9 відсотка. У 1923 році налічувалось закладів торгівлі: державних – 1, кооперативних – 2, приватних – 68. В них працювало – 71 чоловік; промислових закладів: кооперативних – 3, приватних – 38, з двигунами – 16, господарств обкладених сільгоспподатком – 1065.
Діяло 8 шкіл, на кожну з них припадало по 598 дітей шкільного віку. У сільськогосподарській школі навчалося 60 учнів.
На той час розгорнули свою роботу 5 політпросвітзакладів, де в основному працювали комсомольці місцевої організації, яка заново створена 6 січня 1922 року.
Влада надає чималої уваги боротьбі з неписьменністю.
У квітні 1925 року, у зв’язку з переходом на триступеневу систему управління, Котелевський район переданий до Полтавської округ.
В липні 1930 року Котелевський район розформовується, Котельва передається до Опішнянського району. 9 лютого 1932 року ВУ ЦВК прийняв постанову “ Про утворення областей на території УРСР ”. Котельва увійшла до складу Харківської області. У слободі на той час налічувалось понад 30000 населення
Боротьба з непокірним селянином все більше загострюється. Створюються так звані “буксирувальні“ бригади, які в своїй роботі по проведенню колективізації вдаються до радикальних заходів. В селян відбирали не лише зерно, але й квасолю, соняшникове насіння та інші продукти харчування. З осені 1932 року по липень 1933 року страшний голод хазяйнував у Котельві. Вимирали сім’ями, вулицями. Люди кидали обжиті місця і тікали на хутори, до міст. Але й там не багатьом вдавалося вберегтися від голодної смерті. Особливо потерпіли мешканці північно-західної частини Котельви, де ґрунти найменш родючі. На місці колишніх вулиць тепер шумить ліс. Осиротілих дітей поселяли у спішно створені патронати.
На фоні небаченої трагедії закладались підвалини соціалізму : організовувалась Котелевська машинно-тракторна станція ( МТС ). Їй було передано чимало будівель, забраних у репресованих громадян, а також садибу Пастухова, котру він передав під сільськогосподарську школу, яка вже була закрита. Політвідділ МТС розташувався по центральній вулиці слободи, в приміщенні нинішнього ощадбанку організували друкарню, де й виданий перший номер тиражки “ За більшовицькі колгоспи “.
23 серпня 1939 року Указом Президії Верховної Ради УРСР утворено Котелевський район з центром у Котельві. До складу району включено частину сільрад Опішнянського та Чутівського районів. На цей час у Котельві налічувалося 14833 жителі, що на 5460 чоловік менше ніж у 1926 році. А 26 лютого 1940 року вийшов перший номер районної газети “ За Сталінський Урожай ”. Її редактором призначено І.Ткаченка. 27 лютого відбувся пленум РК КП(б)У і ревізійної комісії. Пленум обрав бюро РК КП(б)У та трьох секретарів : Ф.А.Хоменка, Ф.І.Гудзенка, Д.А.Наливайка.
Розбудова району велася пожвавлено. 25 березня на Другій сесії районної Ради депутатів трудящих порушено клопотання про будівництво вузькоколійної залізниці від с. Колонтаєва до с. Котельва. З 11 квітня розпочала роботу Котелевська філія Державного банку.
Згідно бюджету району на освіту було виділено 1750000 карбованців, що на 213100 крб. більше ніж в попередньому році. На охорону здоров’я виділялося 629300 крб.
Життя у Котельві потроху налагоджувалося. Селяни звикали до роботи за трудодні, котрі мало що важили. Появилися перші передовики виробництва. Розпочинається радіофікація Котельви.
22 червня фашистська Німеччина без оголошення війни розпочала військові дії проти Радянського Союзу. 9 жовтня 1941 року Котельва окупована німецькими військами. Жорстоко впроваджувались нові порядки, формувались органи влади .
22 лютого 1943 року 309 Сибірська дивізія визволила село Котельву від окупантів, але 12 березня вимушена була відступити із зайнятих позицій. Вдруге радянські війська ввірвалися на північно-східну околицю села 12 серпня, а остаточне визволення наступило 9 вересня 1943 року
Після визволення жителі району, керівники установ, організацій, голови сільрад приступили до приведення в порядок доріг, вулиць, дворів, приступити до ремонту будинків, тваринницьких приміщень.
Звістку про капітуляцію фашистської Німеччини котелевці зустріли з надією на значне покращення умов роботи та рівня життя
Погода 1946 року не сприяла хліборобу. Тому обов’язковою постановою заборонялося до виконання державних планів не тільки продавати хліб та виробів із нього, але й соняшникового насіння. З осени було видно, що селянину доведеться голодувати. Із спогадів колишніх відповідальних працівників Котелевської МТС відомо, що зернових зібрали менше ніж у 1943 році. Молодь намагається за всяку ціну втекти із колгоспу до міста, де робітники отримували пайки. Але за це жорстоко каралися їхні батьки.
Із коротких інформацій преси про масові крадіжки зерна під час сівби, можна зробити висновок, що голод доводив людей до відчаю. Проте влада це замовчувала. В районці переважно йшлося про плани та досягнення. Зокрема у газеті за 12 січня 1947 року вміщена стаття “Котельва сьогодні”. В ній повідомлялося, що Котельва займає 45 кв.км. У ній 4 сільради і 15 колгоспів, які обслуговують 15 тисяч гектарів землі, є МТС, маслозавод, промислово-кооперативні артілі, 2 бібліотеки, райклуб, парткабінет, лікарня, амбулаторія, зубний кабінет, 2 дитсадки, 4 початкових, 2 неповносередніх, 1 середня школи. З вищою освітою працює 30 учителів і спеціалістів сільського господарства.
Котельва відбудовувалась повільно.
1947 рік для хліборобів був вдалим. По Котелевській МТС намолочено по 10,8 центнера зернових з гектара. За досягнуті успіхи в сільському господарстві були вручені ордени і медалі 30 виробничникам колгоспів
Наступного року котелевці готувалися до відкриття бюсту двічі Герою Радянського Союзу С.А.Ковпаку. Його зводили на центральній площі села, на місці знищеного у війну пам’ятника жертвам революції. В будівництві брали участь автор постаменту архітектор т. Колісниченко, скульптор В.Діденко. Ретельно готувалися до відзначення цієї події і культпрацівники, учасники художньої самодіяльності. Володимир Чупін написав вірш “Пісня про Ковпака”, а Федір Балашов поклав його на музику.
Початок п’ятидесятих років для котелевців був досить напруженим. Житлові проблеми потроху вирішувались. Налагоджувалось життя промислових підприємств. Проте різноманітні податки, позика, суботники та недільники без оплати праці лягали на плечі простої людини тяжким тягарем. Оподатковувались навіть фруктові дерева.
На цьому фоні зміни у Котельві кидались в око. Зокрема виросли добротні приміщення чайної, аптеки, готелю, адмінбудинку. Згодом будівельники передали в експлуатацію двоповерхове приміщення Першотравневої школи
( Котелевська гімназія № 1 ім. С.А.Ковпака ). Організована і працює міжколгоспна будівельна організація, вже має в розпорядженні цегельний завод. Проходить укрупнення промартілей і колгоспів.
Розпочинається приплив робочої сили у колгоспи із західних областей України.
Починаючи з 1954 року в околицях Котельви ведуться геологорозвідувальні роботи по виявленню нафти та природного газу.
За офіційними даними у 1962 році у Котельві налічувалось понад 14,6 тисячі населення. У ній діяли промкомбінат, харчкомбінат, побуткомбінат, лісництво, деревообробний цех, райспоживтовариство, валяльно-повстяна фабрика, цегельний завод, сирзавод, міжколгоспна будівельна організація, олійниця, інкубаторна станція, РТС, 2 - середні, 3 - восьмирічні, 3 - початкових школи, райлікарня, будинок культури, 5 клубів, 12 бібліотек.
У зв’язку з укрупненням сільських районів, Котелевський район був ліквідований. Територія відійшла до Диканського та Зіньківського районів.
Розпочався швидкий занепад села. Ліквідовуються деякі установи, організації. Зокрема і районна газета “ За соціалістичну працю “. Розпочався відтік населення.
На ім’я Першого секретаря ЦК КПРС М.С.Хрущова було направлено груповий лист, у якому наводились факти доцільності відновлення району. А 4 січня 1965 року був знову утворений Котелевський район. Розпочалось відродження райцентру. Виходить районна газета під заголовком “ Народна трибуна “, зводяться сільські, бригадні клуби, налагоджене автобусне сполучення з Охтиркою, Сумами, Полтавою, Харковом та селами району. Відкрито дитячу музичну школу, розпочато будівництво дитячого садка-ясел на 140 місць, універмагу, широкоекранного кінотеатру на 600 місць, дороги з твердим покриттям та мосту через р. Ворскла, яка з’єднала Котельву з Полтавою. Тодіж було створено міжколгоспне шляхово-будівельне управління.
|