Тридцятого липня 1975 року Ковпаківський лісопарк (бо площа його велика) одержав статус Парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Підпорядкований Полтавському держлісгоспу, площа 196 га, охоронна зона 224 га (загальна площа 420 га). Всього взято на облік 141 заповідний об’єкт, тут росте 109 порід дерев та кущів, 387 видів лікарських рослин, 56 видів грибів, багатий тваринний світ, цінні гідрологічні, геоморфологічні, ботанічні об’єкти.

Лісопарк використовується для екскурсій, походів, спортивних змагань, туристичних зборів, для оздоровчого, пізнавального, утилітарного відпочинку, для проведення виховних годин, уроків Пам’яті, прогулянок, кросів.

Початок походів, екскурсій, екологічних суботників, прогулянок, кросів здебільшого припадає на Гловний вхід лісопарку. Головний вхід розміщений на вулиці Чапаєва, адже С. А. Ковпак воював в Уральську в дивізії Чапаєва, де був помічником начальника команди по збиранню зброї в куркулів. До її складу входило 120 загартованих у боях червоноармійців і робітників уральських заводів. Шукали зброю в клунях, на горищах, у світлицях, в бункерах, в церквах.

На Головному вході починається Екологічна стежка, «яка є першою на Полтавщині, показовою в усіх відношеннях, універсальною за характером, з великим пізнавальним значенням, виховним та естетичним» (О. М. Байрак). Тут знаходиться альтанка Пам'яті, клумба Пам'яті. Тут відбуваються урочисті лінійки на честь дня народження С. А. Ковпака. Така традиція на Котелевщині існує вже 39 років. Після лінійки учні (4-ті класи шкіл Котелевського району, юні екологи, натуралісти) ідуть в похід Екологічною стежкою, слухаючи історію рідного краю, споглядаючи його краєвиди, вивчаючи рослинність, що домінує вздовж Екологічної стежки.

На захід від клумби Пам'яті в 1993 році споруджений Пам’ятник жертвам Голодомору і репресій 1930-х років. Втрати котелевців від тоталітарного режиму тих років досить великі й складають близько семи тисяч чоловік. Саме на цьому місці до 1933 року були вулиці й провулки, квіти, добротні садиби, гралися діти й щасливими були батьки. Але голодна смерть скосила безліч невинних душ.

Ідемо Екологічною стежкою Ковпаківського лісопарку. За 250 км від Головного входу впорядковано гранітну Брилу сподівань. Про події дізнаємось з легенд «Стежина весни», записаної учителем Данилом Максимовичем Пархоменком. «Йшла до Більського шляху Оксанка Чухрай – котелевська Чураївна, поетеса, співачка, 16-річна красуня. Шість сестер та батьки вже померли з голоду. Йшла, мріючи про шматочок хліба. Не дійшовши до шляху, померла тут, не дослухавши зозулі, до останньої хвилини сподіваючись. І три дні лежало тут її тіло, бо нікому було прикопати, не те що похоронити.»

Так на цій весняній стежці й виникла Брила сподівань в 1990 році як страхітлива й скорботна солодко-самовтішна пам'ять.

Ось поглянь, ти уважно поглянь,

Перед нами куток сподівань.

По стежині йдемо, як у рай.

То ж поглянь і з любов’ю згадай

Оту пісню гірку й голосну

І про голод, і смерть, і весну,

Що співала про свій рідний край

Нещаслива Оксанка Чухрай.

І холоне й кипить жива кров,

Не вертайсь 33-ій ізнов.

Знай, гранітна тут Брила стоїть

Й чути пісню сумну верховіть. (Б. А. Бойко)

На захід від Брили сподівань Екологічна стежка перетинає урочище Фортечних кучугур. Колись тут були вали Фортеці, за якими стояли будівлі й, зокрема, церква Покрови. Це тут за ініціативою С. А. Ковпака було заліснено 75 га пустирів Кучугури еолового (вітряного) походження. Висота їх коливається від 2 до 8 м, а кількість близько 200.

Колись пісок тут рпосувався.

Хто ж першим за посадку взявся?

Земляк наш – генерал Ковпак.

Стоїть зеленою стіною

Тепер сосна під Котельвою

Як перемоги й щастя знак. (Б. А. Бойко)

Своєрідна й багата флора й фауна цього урочища зазнавала активного антропогенного впливу, не завжди позитивного. Серед переважаючих соснових насаджень тут сформувалися кленові та акацієві насадження. Зустрічається осика, верба, бузина, береза, вільха, терен, шипшина, груша, малина, бузок. Особливо багато лікарських рослин: конвалія, барвінок, фіалка запашна і триколірна, грабельки, пижмо, звіробій, суниці, чистотіл, цмин. З грибів переважають маслюки, рижики, зеленки, сірики, білі, польські. Серед отруйних мухомори, бліді поганки,опеньки жовті. У лісопарку на всіх дільницях зустрічаються зайці, лосі, лисиці, козулі.

На оглядовому майданчику 131 стрілецького полку «Окопи 131 СП» траншеї та кулеметна позиція заросли барвінком, конвалією, малиною.

Вже так давно було тут поле бою,

Та ніби вчора тут Ковпак ходив.

Шумлять про славу сосни величаві,

Які колись він з друзями садив. (Б. А. Бойко)

Наш лісопарк – це зона фронтової слави. Тут политі солдатською кров'ю сотні окопів і бойових позицій. Тут помирали, але здобули перемогу наші дідусі.

Тут лісовими просіками і стежками пройшли танки й самоходки 5 гвардійського танкового корпусу і воїни 27 і 4-ої гвардійських армій. Тут на дільницях лісопарку було поле бою, і тому майже на кожному кроці ми бачимо сліди бомб і снарядів. У лісопарку є близько 13 тисяч окопів і вогневих позицій бійців 71, 5, 7, 8 гвардійських дивізій.

На оглядовому майданчику «Артбатарея» ми дізнаємося, що тут з вересня по жовтень 1943 року дислокувалися підрозділи служби повітряного спостереження, сповіщення і зв’язку. Бачимо місце, де була вкопана гармата.

На південь від «Артбатареї» росте Тополя партизана Токаря, пам'ятка природи, посаджена в 1917 році Петром Івановичем Токарем. В роки Великої Вітчизняної війни П. Токар був залишений у Котельві для ведення підпільної роботи. Тут, біля тополі, підпільники часто зустрічалися для вирішення свої завдань, ніби збираючи гриби чи лікарські рослини. У 1942 році його стратили нацисти. Могила Токаря знаходиться в центрі Котельви.

На північний захід від батареї (Артбатареї) в еоловій улоговині знаходився командний пункт командира 71 стрілецької дивізії генерала Никифора Матвійовича Замировського. Залишки окопів та траншей проглядаються і нині від Рубіжанського виступу до провулку Пушкіна в Котельві.

За 1200м від Головного входу «Стара Фортеця». Це чудовий оглядовий майданчик, поруч кленовий і акацієвий гай. Тут в сиву давнину була Сторожова вежа, з якої спостерігали, чи не наступає ворог на нашу землю. Такі ж вежі були на Бурдюговому посту на південній окраїні Котельви і на Розритій могилі. Сигнал передавали вогнем вночі і димом удень. У роки ВВВ тут було поле бою. Тут бачимо вирви від 100 кг і 200 кг бомб.

Куток відваги – пам’ятний об’єкт фронтовиків, розташований між траншеями і вирвами важких авіабомб на схилах борової тераси на колишньому полі бою. Тут біля емблеми оглявдового майданчика металевій чаші було зібрано і зацементовано 17 осколків тонної бомби, щоб їх могли розглянути екскурсанти. В 90-ті роки металошукачі здали їх разом із чашею в металолом.

Стежка веде нас до меморіальної кулеметної позиції. Біля неї розташована Колода ветеранів, альтанка ветеранів, командирський бліндаж, Фортечна круча та центральний пляж на березі Ворскли, а також обладнане місце відпочинку для жителів Котельви та гостей селища.

На кулеметній позиції 19-20 серпня 1943 року вели смертельний бій з контратакуючими фашистами три кулеметники 71-ї стрілецької дивізії, прикриваючи відступ наших військових частин. Із заходу з правого берега Ворскли прямо до Котельви чорною хмарою сунули фашистські мотоциклісти. Вдалині ревіли мотори танків і чулася артилерійська канонада. Раптовий кулеметний вогонь зупинив на березі цю чорну сарану. Вороги почали обстрілювати кулеметну позицію з гармат. І знову на шляху до берега з'явилася нова група фашистів, і знову ожила наша кулеметна позиція. Розлючені загарбники посилають на кулеметників свій танк.

Він наблизився до кулеметної позиції і відкрив вогонь прямою наводкою. Один з юнаків піднявся назустріч танку, замахнувся, щоб кинути пляшку з запалювальною сумішшю на нацистський танк. Підступний осколок розбиває пляшку. Вогненна рідина потрапляє на руку і на ногу солдата, спричиняючи нестерпний біль.

Дивлячись у жерло гармати, юнак схопив другу пляшку, стрибнув на фашистський танк, розбив її у себе під ногами і запалав смолоскипом у вогні мук і ненависті. Горів молодий воїн. Горів ворожий танк.

Їх було на кулеметній позиції три побратими. Вони добровільно залишились тут для прикриття передислокації і тимчасового відходу своїх полків. Тепер їх лишилось тільки двоє. Але ще були патрони, надійний кулемет «Максим» і головне - любов до Батьківщини і ненависть до ворогів.

Фашисти відкрили сильний мінометний вогонь. Осколком був поранений наводчик кулемета. Він обливався кров'ю, але продовжував вести нищівний вогонь. Під час переходу на запасну позицію був смертельно поранений помічник наводчика.

Уже заходило сонце. Темніла Більська гора. Тривожно хитали вітами сосни, а загарбники продовжували свої атаки. Та головне – уже було відвойовано час, і наші війська встигли відійти, добре закріпившись на стратегічно вигідних рубежах. Знову фашистська чорна сарана піднялась в атаку.

Юнак знав, що востаннє бачить простори рідної Батьківщини. Тут і поліг він, виконуючи бойовий наказ. (Газета «Зоря Полтавщини» 25.12.1987 р.)

Вночі котелевські жінки перенесли тіла відважних воїнів за 200 м. у ліс і поховали на галявині. Там зараз доглянута могила, на обеліску якої написано, що там поховані три невідомі кулеметники.

Никто не знает их фамилий,

О них ни песен нет, ни книг,

Здесь чей-то сын и чей-то милый,

И чей-то первый ученик.

Они легли на поле боя,

Жить начинавшие едва,

Чтоб было небо голубое,

Чтобы воскресла Котельва. (Рима Казакова)

Недалеко від могили кулеметників притулок зв’язкового, де апаратура і сам зв’язковий відпочивали у траншеях, викопаних під прямим кутом. Загине зв’язковий, апаратура залишиться; розіб’є апаратуру, зв’язковий залишиться.

Громадські сосни (Ревкомівські, Перші) – це одна з головних домінантів лісопарку, що пов’язані з життям і діяльністю славетного земляка Ковпака.

Як партизан старий,

Цей ліс зітхає тяжко.

В бою він не схиляв ніколи голови.

На сосни ці поглянь,

На них же зелен каски.

Їх корінь підсікли траншеї і рови.

Весна отут стоїть велична, урочиста,

Як слава партизана,

В якого совість чиста. (Б. А. Бойко)

Котелевці добре пам’ятають, що їх легендарний земляк, крім бойових подвигів та загальнодержавних проблем, здійснив у Котельві заліснення піщаних кучугур і особисто посадив не одну сосну. Він також написав книги «Від Путивля до Карпат» та «Солдати малої землі». А людина, яка посадила дерева, написала книги, не вмирає до кінця. Тому спогади про С. А. Ковпака виховують благородні почуття любові до рідного краю й, зокрема, до лісопарку.

Наш лісопарк – це пам’ятник герою,

Окраса краю й осяйна любов.

Не намилуємось ніяк тобою,

Вчимо твої легенди знову й знов. (Б. А. Бойко)

За підрахунками науковців та працівників Союздіпролісгоспу станом на 30 липня 1984 року урочище «Громадські сосни» мало площу 13,9 га; старих сосен віком понад 66 років нараховувалось 1117 (з діаметром від 48 до 75 см та висотою від 18 м до 27м). Тут на Командирській кучугурі росте Генеральська сосна. Легенди та перекази переповідають, що Генеральську сосну посадив С. А. Ковпак. Але він цей факт заперечував: «Ні-ні! Її посадили котелевці. Але вона найменше спала, найбільше працювала. Лише тому і вибралась аж у генеральську».

Від Генеральської сосни Екологічна стежка веде нас до Фортечної кручі та до річки Ворскли. Праворуч із-за велетенських сосен відкривається Спадщанський гай, підпорядкований школі-гімназії № 1 імені С. А. Ковпака.

На відміну від піщаних ґрунтів, які домінували досі, тут родючий алювіальний ґрунт, значно вище залягання ґрунтових вод. А тому флора тут досить збагачена, різноманітна, чарівна й неповторна. Переважають берези, вільхи, акації, горобина, липа, верби та інш. За березовим гаєм є чудовий солярій Трикутник зірочок, де учні початкових класів рано навесні можуть одержувати повітряні та сонячні ванни в затишку, оточеному посадками черемхи, дубів, бузини, бересклету, вільхи, сосни, берези.

Праворуч стежки пам'ятка природи Верба розвідників. З цієї верби розвідники спостерігали за наступом ворога по відкритій місцевості між річкою Ворсклою та Більською горою. Верба померла стоячи. Здійснена імітована посадка цієї верби. На цій дільниці є партизанська землянка, зроблена за кресленнями партизанських землянок у Спадщанському лісі Сумської області завдяки зусиллям вчителя військової підготовки Арцаблюком Ю. М. та юних туристів школи № 1. Юннатами школи посаджені нові породи деревта кущів, висаджуються лікарські рослини, рідкісні рослини (голуба ялина, лавровишня). Обладнані паркові лавочки, емблеми й природоохоронні щити. Щорічно весною й восени проводяться екологічні суботники.

Наступна дільниця Брянщина. Тут є пам'ятка природи Бересток старшини. У роки війни біля цього дерева старшина мінометної роти видавав бійцям пошту, боєприпаси і харчі. Був смертельно поранений осколком авіабомби, тут похований, пізніше перепохований у братській могилі селища Котельва. Щорічно на цій дільниці організовуються туристичні зльоти та спортивні змагання. На заході Ворсклової меандри є чудовий пляж. Поширені дуби, сосни, акації, верби, фіалка запашна й триколірна, сон-трава, багато птахів.

Особливо чарівна дільниця Деснянщина. Тут найбільш різноманітна рослинність лівобережної частии лісопарку. Дерев та кущів налічується тут понад 30 видів. З району рейду С. А. Ковпака і його партизан-ковпаківців привезені смерічки, бруслина повзуча, клокичка периста.  Київського ботанічного саду АН привезені ялина голуба, жасмин, клен-явір. У центрі дільниці обладнано Піонерське коло – місце для зустрічі з ветеранами війни та праці, для бесід біля вогнища іскристого, для ігор і розваг. Зразкові паркові лавочки, клумби, емблеми, пікети, водозабір на березі Ворскли. Восени ця дільниця золотиться березами, червоніє посадками скумпії та бересклетую

Над Мінометною кручею величаво вкорінились у борову терасу Перші сосни Лоївщини. З Перших сосен тут Сосна Ліра, сосна № 712 (посаджені в 1918 році), що росте біля Західної кучугури. Дільниця славиться Сосною Лірою – улюбленою сосною Ковпака. Свою долю він неодноразово порівнював із живучістю цієї сосни, яка зазнала бурелому, але зберегла свою любов до життя, свою унікальність, свою красу. «Якби мені босими ногами походити навесні, на іменини, навколо цієї сосни та понад кручею, то не треба мені ні ліків, ні госпіталю», - так говорив Сидір Артемович, коли сильно занедужав у 1967 році.

З оглядового майданчика відкриваються мальовничі краєвиди на русло Ворскли. Дільниця має куртини лісових суниць, звіробою, іван-чаю, цміну, деревію, нечуй-вітру, багато грибів. На всій території Лоївщини розміщені частково зруйновані вогневі позиції полкових мінометів 20 гвардійського стрілецького корпусу генерала Бірюкова, що відзначився в боях за визволення Котелевщини в серпні – вересні 1943 року.

За 712 сосною Мінометна круча. Понад нею вийдемо в північну частину лісопарку Прип'ятський гай. Понад стежкою справа траншеї. У траншеях зарослі пижма, багато лікарських рослин, суниць. Внизу борової тераси Туристична галявина, гарна для проведення туристичних зльотів та змагань. Тут гарна база відпочинку та ночівлі для байдарочників, які щорічно сотнями пливуть по Ворсклі від Кириківки Сумської області до Полтави. На галявині багата рослинність, на березі Ворскли гарний пляж.

Піднімаючись на Кручу Гнєдича, над якою височіла Зеленярська альтанка (найкрасивіша альтанка в лісопарку) милуємось живописними краєвидами. На північ від Кручі Гнєдича крутий Зелен Яр, порослий тополями, горобиною, дикими яблунями, а за яром Чумацька круча, внизу Чумацький мис. За переказами старожилів цей куточок рідного краю дуже любив юний Сидір Ковпак. Спустившись у Зелен Яр (тепер там дерев'яні сходи), наближаємось до переправи через річку Ворсклу, яка протікає лісопарком 2,5 км. Вона й розділяє лісопарк на лівобережну і правобережну частини (а рейд ковпаківців від Путивля до Карпат розділяє Дніпро).

Якщо немає переправи, можна вернутись назад до Котельви. Якщо є переправа, то Екологічна стежка поведе на тінистим листяним пралісом, де переважають дуби, клени, ясени, липа, черемха, лісові яблуні та груші, терен, ліщина. Помічаємо значну відмінність ландшафту, бо потрапляємо на заплавну терасу долини Ворскли: рівнинний рельєф, частково порізаний старицями річки й весняними повенями, ґрунти алювіальні, мікроклімат зволожений, своєрідні флора та фауна. Заплавну терасу заливали весняні води в 1987 і 1988 роках.

За переправою звертаємо увагу на пам'ятку природи «Обдурену тополю», розсічену зверху донизу блискавкою. А перед виходом на Мисливську галявину ліворуч від Екологічної стежки росте «Тополя-ветеран». Вітри питали всезнаючу Тополю-ветерана, чи правду ото кажуть в лісі про гірку долю Обдуреної тополі, яка й тепер почуває себе щасливою й мажорно лопотить своїми листочками, бо має романтичні переконання й віру в добро. «Такого я ще не чула», - відповіла Тополя-ветеран. Отож, не про все знають і ветерани. Весною тут, ніби небо впало на землю, сині проліски кругом.

Екологічна Стежка веде нас через дільниці Тетерів клин та Лельчиці. Місцевість відкрита з лівої сторони стежки. У небі заливаються жайворонки, на луках багата рослинність, з правої сторони – праліс. І тут, і в Лельчицях багато лосів, козуль, тут для них годівниці, сіль-льодянка.

Щоб потрапити на дільницю Сарненський гай, треба перейти русло зникаючої річки Рижевахи, а весною шукати місце, де води в річці нема. Сарненський гай використовується для організації масових заходів. Тут відбувалися обласні туристичні зльоти, зустрічі партизан-ковпаківців та ветеранів Великої Вітчизняної війни, привали екологічних походів, екологічні суботники. Тут взято на облік пам’ятки природи Груша та Дуби партизан-ковпаківців, які брали участь у відзначенні 95-річчя з дня народження С. А. Ковпака 25.05.1982 року. Садили дуби ковпаківці Герой Радянського Союзу Петро Брайко, Олексій Борисов, Павло Денікін, Григорій Коровченко, Василь Алексеєв, Іван Попов.

Екологічна стежка через галявини Базими і Радика Руднєва веде на дільницю Скалат. Добре доглядає її Деревківська школа. На цих двох дільницях взято на облік дуже багато (понад 100 видів) птахів: чаплю сіру, вибалочку голубу, ластівку берегову, мартина річкового, ремеза, коноплянку, очеретянку, журавля, іволгу, крижня та ін.. В старицях справжні колонії черепах.

У Сарненському гаю та Скалаті весною квітнуть проліски, ряст, анемона, медунка, пшінка, фіалка, суниці, підбіл, конвалія, буквиця, гравілат. Галявини Базими і Радика Руднєва червоні від квітів смолки.

З дерев переважають дуби, ясени, липи, сосни, ялини.

Стежка перходить більську дорогу, занурюється в Шевченківський лісок мимо Чемних беріз, прямує до Старого броду, що відомий ще з XVIII століття, коли на місці сучасного мосту з'явились водяні млини. Біля млинів річка було широка, і глибока. Мірошники через гатку безплатно возів не пускали. На Старому броді побудували дерев'яний міст, який вщент знищено фашистами. Після війни на місці млинів споруджено шосе й залізобетонний міст. Старий брід перетворився в незначну перешкоду на маловодній стариці.

Особливо миловидні краєвиди приваблюють тут зір восени, коли навколо на схилах гори багряніє листя дуба, позолотою красуються клени, яскраво червоним кольором вражають листочки лісових груш, дозріло зеленіє глиця сосни, неповторно жовтіють берези – і все це освітлено яскравим сонцем під голубим-голубим небом.

Найбільш приваблива дільниця – Яремче. Попід горою з віковічними дубами Стежка веде до Солдатського джерела, пам’ятки природи і Великої Вітчизняної війни. Його викопали воїни 7-ї гвардійської стрілецької дивізії 1 вересня 1943 року.

Від джерела крутою стежкою вибираємося до Бескеття генерала, відомого з багатьох переказів та легенд. У 1918 році тут знаходився спостережний пункт партизанського загону С. А. Ковпака. А в серпні 1943 року генерал Замировський Никифор Матвійович тут обладнав свій командний пункт (71-ої стрілецької дивізії). У вересні 1943 року сюди перемістився з Котельви штаб генерала Бірюкова Миколи Івановича, командира 20-го гвардійського стрілецького корпусу. В післявоєнні роки тут кілька разів бував Герой Радянського Союзу генерал-лейтенант М. І. Бірюков, а також його воїни-побратими.